Немає коментів
прокоментувати
trackback
[Буковинський журнал 1-2’2002]
Марочкін Василь. Українське місто від ХV до середини ХVІІ ст.: звичаєво-правова атрибутика як історичне джерело: історична монографія. – Toronto: Hypertext Plus, 1999
На межі тисячоліть українська історична наука збагатилася багатьма цікавими й оригінальними роботами, в яких висвітлюються різні аспекти історії України періоду пізнього середньовіччя. Вони засвідчують, якими невичерпними є можливості історика для справжнього наукового пошуку.
Відмовившись від формалізованих ціннісних орієнтацій традиційної історії, сучасні дослідники розширили предмет своїх досліджень, зокрема за рахунок суміжних гуманітарних дисциплін і міждисциплінарних галузей знань.
У цьому зв’язку, життя і діяльність мешканців українського міста в часи пізнього середньовіччя, що висвітлюються з нових методологічних позицій у новій монографії Василя Петровича Марочкіна, засвідчують саме ці позитивні зрушення в історіографії. Досвід становлення європейської спільноти свідчить, що звичаї і традиції народу знаходять відображення в історичній науці тієї чи іншої країни. Тому дослідження звичаєво-правових норм життя українських міщан є необхідним і актуальним.
Монографія побачила світ у видавництві “Хайпертекст Плас” за фінансової підтримки Центру Російських і Східноєвропейських Студій при Торонтському університеті та української діаспори в Канаді. Сам автор відомий дослідник історії українського козацтва, його перу належать понад 100 наукових і літературних публікацій, серед них монографія “Антифеодальний і визвольний рух на Україні в першій чверті ХVІІ ст.” (Київ,1989). З 1995 р. В.П.Марочкін постійно проживає в Канаді.
Своє бачення проблем дослідження автор подав у вступній частині роботи: “Головною метою… є розкриття по суті не досліджених сторін внутрішнього життя українського міста ХV – першої половини ХVІІ ст. Значна увага зосереджена на таких важливих звичаєво-правових атрибутах, як клятва-присяга, оголошення, пошанування, стосунки в родині, що становить важливий чинник морально-етичних аспектів у повсякденному житті міського населення” (с.5).
Методологічну основу свого дослідження В.П.Марочкін склав на грунті найновіших наукових підходів розроблених західноєвропейськими історичними школами у ХХ столітті, зокрема французькою школою “Аннали”. Такий науковий підхід до вивчення обраного предмета дослідження дав можливість автору максимально наближено розкрити механізм функціонування суспільства епохи середньовіччя із врахуванням соціальної поведінки людини, що визначалася її належністю до певного стану чи професійного прошарку. Джерельна та історіографічна база роботи справляє позитивне враження, монографія ще раз засвідчила, що фонди архівів України, Росії, Литви, Польщі, Франції зберігають надзвичайно цінну інформацію. Окрім того, автор також намагався використати у своїй праці результати досліджень вітчизняних і зарубіжних дослідників, присвячених названій тематиці.
Рецензована монографія складається з чотирьох розділів, у яких висвітлюються різні аспекти маловідомі або дискусійні питання історії українського пізньосередньовічного міста від періоду переходу українських земель під владу Великого князівства Литовського і Польського королівства до початку Визвольної війни українського народу в середині ХVІІ ст. включно.
Географічні рамки дослідження охоплюють міста, розміщені на території Західної, Наддніпрянської та Лівобережної України, бо саме вони, за визначенням В.П.Марочкіна, “мали давню історичну основу ще з часів княжої доби, що забезпечило їхнє збереження і розвиток в умовах багатовікового чужинецького панування” (с.5).
Перший розділ називається “Звичаєво-правові і морально-етичні аспекти в житті українського міста ХV – першої половини ХVІІ ст.” У формуванні української ментальності, на думку В.П.Марочкіна, важливу роль має звичаєво-правовий атрибут, такий як клятва-присяга різних верств міського населення. Не менше значення в суспільно-політичному, економічному житті українського пізньосередньовічного міста мав атрибут так званого прилюдного “обволання” (тобто “обнародування”. – Авт.), який значно впливав на морально-етичні аспекти в стосунках між людьми, стаючи тим стержнем, навколо якого вибудовувався світогляд і внутрішній світ українських міщан у ХVІ – першій половині ХVІІ ст. Цікавими є погляди автора на сімейно-шлюбні стосунки різних верств міського населення крізь призму правничих, морально-етичних і звичаєвих норм тогочасного українського суспільства. Важливе місце у світоглядній системі міщан посідав обряд “пошанування”, що опирався на давню традицію, “освячену віками” (с.30-36).
У другому розділі “Королівські й магістратські урядовці в містах, їхній статус, обов’язки та діяльність” В.П.Марочкін дещо відмінно від загальноприйнятої оцінки розглядає діяльність в українських містах королівських урядовців-воєвод і старост, як найвищих представників королівської влади на місцях. Головна думка про те, що ці посадові особи сприймалися переважною більшістю українського населення як представники не окупаційної польсько-литовської влади, а як законні представники королівської влади, які поставлені керувати наданими територіями і містами, є провідною впродовж усього розділу. Робиться спроба всебічно висвітлити діяльність одного з найвищих представників міського самоврядування – війта, влада і роль якого в українському місті (особливо у великих містах) була значною. Саме війт, на думку автора, був тією ланкою, що зв’язувала і регулювала стосунки королівської влади з міщанами. Детально висвітлюються в розділі й питання, пов’язані з обов’язковими повинностями, які повинні були виконувати міщани на користь міста та представників королівської влади. Так, чоловіча частина міського населення відбувала так звану варту-сторожу із захисту міста від зовнішніх ворогів, а також повинність у постачанні підвід та коней для різних потреб королівських урядовців: посольств, поштової служби тощо. Хоча в різних містах України ці повинності відбували по-різному, більшість міських громад намагалися відкупитися від цих важких обов’язків грішми.
У наступному розділі “Правничі інституції в містах на засадах магдебурзького права” розкриваються питання, які стосуються надання українським містам і містечкам привілеїв магдебурзького права, що сприяло їх значному економічному розвитку, зміцненню соціального статусу міщан, розвитку самоуправління, більш тісним зв’язкам з містами Західної Європи.
Значна увага автора зосереджена на дослідженні судової системи в українських містах і містечках у вказаний період, що будувалася переважно на магдебурзькому праві. Останнє дає можливість глибше вивчити внутрішні та найбільш важливі сторони життя різних соціальних верств міського населення, а це становить неабияку наукову цінність для дослідників. Інформація про динаміку грабежів і розбоїв в українських містах дає можливість науковцям дослідити малопривабливий, але важливий, з точки зору криміналістики, бік життя і стосунків городян, незалежно від їх соціального стану і конфесійної приналежності.
Останній розділ “Церковне життя в містах. Різні суспільні верстви міського населення” містить інформацію про важливе місце в житті мешканця українського пізньосередньовічного міста міжконфесійних стосунків. Зокрема, автор звертає увагу на таку важливу подію в житті християн України, як Берестейська унія та її наслідки. Важливу і позитивну роль в житті українського міста посідало таке соціально-економічне явище, як приплив “новопоселенців”, серед яких були вихідці із сіл та інших міст Речі Посполитої, так і прийшлі чужинці з країн Європи. Важливою і активною верствою міського населення, на думку автора, було городове козацтво, що володіло нерухомою маєтністю і становило значну соціальну та економічну категорію жителів міст та містечок. Саме завдяки козацтву полонізація українських земель не набрала «катастрофічних масштабів”, оскільки через нього польська шляхта без великого бажання селилася на Подніпров’ї. Також автор робить спробу по-новому розглянути життя і економічну діяльність у містах “жидівських кагалів”, які становили досить численну верству міського населення. Поряд з ними досліджується життя татарських поселенців, які внесли свій посильний вклад в економічний розвиток українського міста.
В кінці книги подано узагальнюючі висновки, в яких автор, підсумовуючи наведений матеріал, говорить, що життя і розвиток українського міста в ХV – першій половині ХVІІ ст. характеризується великими соціально-економічними змінами, які “властиві для перехідного періоду взагалі” (c.113). Тому роль звичаєво-правових аспектів, які пронизували всю діяльність міщан в цей період була дуже важливою.
Поглибленому розумінню матеріалу сприяють карти, світлини рідкісних документів і книг ХVІ-ХVІІ ст., музейних експонатів, які вміщені до окремого додатку в кінці книги, тому ними зручно користуватися.
Праця В.П.Марочкіна має велике практичне значення для подальшого поглиблення вивчення особливостей східноєвропейського середньовіччя. Адже в книзі міститься матеріал, який зацікавить не лише фахівців з історії середньовічної України, але й дослідників минулого Польщі, Литви, а також правознавців, етнологів, спеціалістів з міжнародних відносин тощо.
Позитивно оцінюючи працю В.П.Марочкіна, варто зазначити й деякі недоліки, що стосуються, головним чином, окремих положень викладених в розділах. По-перше, автор зосередив основну увагу дослідження на звичаєво-правовій атрибуції міст і містечок, які підпорядковувалися владі польського короля, проте загальновідомого, що у ХVІ – першій половині ХVІІ ст. чимала їх кількість перебувала під владою приватних осіб, переважно магнатів. Деякі з них були такими могутніми, що їхня реальна влада переважала королівську. Зокрема, згідно з реєстрами 40-х років ХVІІ ст., тільки під владою князя Яремії Вишневецького на обох берегах Дніпра, так званій “Вишневеччині”, перебувало 54 міста і містечка, а по усій Речі Посполитій – 70, які за економічним становищем належали до одних з найбагатіших в країні, на відміну від королівських. Висвітлюючи діяльність в містах королівських і магістратських урядовців, автор приділив головну увагу опису їх владних функцій, не даючи їм ніякої об’єктивної оцінки. Так, у висновку до третього параграфа другого розділу автор стверджує, що “війт, в силу своїх службових обов’язків і згідно з даною ним присягою, зобов’язаний був захищати і відстоювати інтереси міщан” (c.56).
Однак чимала кількість актових документів ХVІ – ХVІІ ст. містить скарги городян на свавільні дії війта та інших посадових осіб. Були випадки, коли король видавав міщанам того чи іншого міста або містечка спеціальний “глейт” (охоронну грамоту. – Авт), що мав оберігати городян від посягань війта. У наступному параграфі – “Варта-сторожа” в українському місті” підкреслюється, що “обов’язок і виконання сторожової (тобто оборонної. – Авт.) служби було поставлено на найвищий державний рівень” (С.60), проте цьому суперечить попередній висновок автора. “Огляд міських арсеналів кінця ХV – початку ХVІ ст., – пише він, – дає підстави стверджувати, що навіть у таких великих містах, як Вінниця, Житомир, Кам’янець-Подільський, Львів артилерії не було в достатній кількості” (С.60). Отже, тут автор суперечить сам собі. Обороноздатність українських міст і містечок в ХV – ХVІ ст. була вкрай незадовільною, про що свідчать численні пограбування під час грабіжницьких набігів ногайських, буджацьких і кримських татар. Дещо покращилось становище в кінці ХVІ – першій половині ХVІІ ст., однак і в цей період українським міщанам довелося страждати від безперервних “домових війн” шляхти, які велися з метою вирішення у такий спосіб міжфеодальних питань поземельного володіння. Страшних збитків завдавали городянам також польські жовніри та наймані іноземні збройні загони, які через нестачу коштів у державній скарбниці, розміщувалися за наказом короля на Україні по містам і містечкам на так звані “лежі” (постої – Авт.), де одночасно вони виконували й функції гарнізонів.
Не можемо одночасно погодитися з висновком В.П.Марочкіна про те, що козаки “своєю діяльністю позитивно впливали на всі сторони життя українського міста в часи пізнього середньовіччя і перехідного періоду” (С.103). З останніх досліджень, присвячених діяльності козацтва не можна стверджувати, що його вплив мав для міста лише самі позитиви. Так, наприклад, С.О.Леп’явко писав: “Загалом, козацтву у якійсь мірі можна закинути такий “гріх”, як те, що його бурхливе піднесення привело до сповільнення внутрішнього розвитку селянського і особливого міщанського станів” (Леп’явко С. Козацькі війни кінця ХVІ ст. в Україні. – Чернігів, 1996. – С.31). Вже не будемо говорити про діяльність деяких гетьманів Війська Запорозького, які так боролися за визволення України, що до кінця ХVІІ ст. перетворили усю Наддніпрянщину з її містами на суцільну пустелю.
На жаль, шановний автор не використав праці П.В.Михайлини: Міста України в період феодалізму (До питання про становище міст в умовах іноземного поневолення в кінці ХVІ – першій половині ХVІІ ст.). – Чернівці, 1971. – 115 с. (Див. рец.: Armstrong I.A. The American Historical Review (The American Historical Association). – 1975. - Vol. 80. - № 4. – Р.1014). У згаданій роботі міститься багато фактичного матеріалу, який вдало доповнив би другий і четвертий розділи рецензованої монографії.
Загалом, незважаючи на вказані вище недоліки, монографія В.П.Марочкіна вирізняється високим науковим рівнем і дозволяє краще зрозуміти глибоке значення звичаєво-правової атрибутики в житті населення українських міст доби пізнього середньовіччя. Також хочемо побажати автору, щоб у подальшому він звернув більшу увагу на вивчення й інших аспектів, які стосуються історії українського міщанства ХV – середини ХVІІ ст.
Павло МИХАЙЛИНА,
Андрій ФЕДОРУК
Теґи: Андрій Федорук, Книжкова полиця, Павло Михайлина
