Буковинський журнал

[Буковинський журнал 1’2003]

Реформи у середній та вищій освіті – на вустах у багатьох. Та говорити – ще не означає щось робити, а швидше декларувати власні наміри, бути на підступах до дій. Одначе конкретні факти у нашому краї в реорганізації нав­чальних закладів змушують пристальніше подивитися на цю справу. Наймолодший серед вищих навчальних закладів області – Чернівецький фінансово-юридичний інститут. Ще вчора це був технікум. А вже нині можна сміливо стверджувати, що це один із найпрестижніших навчальних закладів при чому приватного скерування. Отож, плат­не навчання має майбутнє, хоч як би цьому не чинили опір прихильники “світлого майбутнього”. Чим засіяний цей шлях, добре знає ректор інституту МИХАЙЛО ІВАНОВИЧ МАНИЛІЧ . Тож наша розмова з ним якраз і почалася, якими були перші кроки і завдяки чому вдалося досягнути такого рівня підготовки майбутніх фахівців.

М.МАНИЛІЧ: Не відкрию нічого нового, коли скажу, що найперша складова будь-якого успіху це – наполеглива копітка праця науково-педагогічного колективу. З набуттям незалежності в Україні треба було насамперед змінювати взаємини у середовищі самого суспільства. На зміну авторитарній педагогіці як частині командно-адміністративної системи прийшла педагогіка толерантності, що випливає з концепції людини як вищої суспільної цінності, як мети всього процесу, а не як його засобу.Однією із форм впровадження ідей педагогіки толерант­ності у своєму навчальному закладі ми обрали метод, який ставить за мету залучити до навчально-виховного процесу не лише викладачів і студентів, але й їхніх батьків.
Толерантність кожного викладача нашого інституту починається з високого професіоналізму, педагогічної майстерності, певної навчально-методичної свободи. Ми покладаємося на професіоналізм, особисту відповідальність кожного викладача. Не так важливо, за якою методикою працює він, яку структуру заняття обирає, головне – фахові та особистісні набутки студента як кінцевого результату навчально-виховного процесу. На нього ж, як відомо, впливає безпосереднє ставлення викладача до вихованця. Педагог має бути відвертим, щирим у своїх стосунках зі студентами, у прагненні навчити їх вчитися. Відомий вислів класика про те, що якщо вчитель поєднує в собі любов до справи і до учнів, то він досконалий вчитель.

КОР.: Цілком згідний з такими міркуваннями, та чи достатньо сказаного для підготовки високоласного, конкурентно­спроможного спеціаліста?
М.МАНИЛІЧ: Ні, звичайно.Тому з перших років діяльності нашого навчального закладу проявилася помітна тенденція до активного пошуку науково-педагогічним колективом нових концептуальних підходів до організації навчально-виховного процесу з урахуванням сучасних вимог. Викладачі розгорнули активну роботу щодо оптимізації навчання за рахунок запровадження найсучасніших методик, технологій, прийомів, методів та засобів навчання й виховання. Новим, на мою думку, у діяльності інституту стало оперативне врахування вимог до підготовки спеціаліста з боку держави, суспільства, ринкової економіки, посилена індивідуалізація навчального процесу, орієнтація на особистість студента, який є гарантом існування зак­ладів освіти нового типу. Стратегічним орієнтиром нашого зак­ладу стала якість навчання та виховання, оскільки від цього значною мірою залежить його життєздатність.

КОР.: Якщо можна, конкретніше про реалізацію цих ідей.
М.МАНИЛІЧ: Будь ласка. Інститут працює в таких напрямках: педагог не командує студентами, а співпрацює з ними. Він вищий тільки своїми науковими знаннями та інтелектом, що передаються вихованцям у толерантній доступній формі. Студент і викладач – один колектив, де відсутнє насильство; чуйність педагога до внутрішнього світу кожного студента, до його нахилів, особливостей та здібностей, розуміння його життєвих проблем і своєчасна порада, як їх вирішувати. Повага до особистості має об’єднати студентів і викладачів на досягнення загальної мети.
Сучасний спеціаліст на ринку праці не знайде застосування без знання комп’ютера та іноземних мов. Ми зацікавлені випускати не просто фахівців, а конкурентоздатних спеціалістів, котрі не злякаються суворих умов відбору на ринку праці, зможуть реалізувати свої знання та здібності. Уже нині частина студентів старших курсів користуються правом вільного відвідування лекцій тому, що знайшли застосування своїм знанням і працюють за фахом.
Колектив також постійно шукає шляхи до співпраці з різними організаціями з метою створення умов для адаптації студен­тів інституту в ринкових умовах. Зокрема, укладено угоду про співпрацю з консалтинговою компанією “Супремум“ про залучення студентів до участі у міжнародних конференціях за напрямком “Інформаційні технології”. Організовано також поглиб­лене вивчення іноземних мов для всіх бажаючих. За контрактом, підписаним з викладачами із Франції, на базі Французького Альянсу в Чернівцях будуть стажуватися студенти інституту для вдосконалення їх мовних навичок стосовно майбутньої професії. Планується відправляти групи кращих студентів до Франції на стажування. Існують домовленості про співпрацю з поглиблення вивчення іноземних мов із Німеччиною, Австрією, Великобританією, США та Канадою.

КОР.: А чим відрізняється приватний навчальний заклад від державних вузів?
М.МАНИЛІЧ: Нормативна база приватного навчального закладу практично нічим не відрізняється від державних. Ми керуємося Законами Украаїни “Про освіту”, “Про вищу освіту”, Положенням про організацію навчального процесу вищих нав­чальних закладах, тощо. Різниця лише у підвищеному контролі з боку Міністерства освіти і науки, а ще в тому, що держава нас не фінансує.

КОР.: Чим відрізняється Ваш випускник від інших і які в нього перспективи працевлаштування?
М.МАНИЛІЧ: Навчання у нашому інституті платне, тому абітурієнт завчасно визначається з майбутнім працевлаштуванням, бо ніхто не хоче даремно витрачати гроші. Сьогодні абітурієнти обирають престижні спеціальності, які дозволятимуть отримувати солідні заробітки. Випускники нашого вузу працюють у бан­ківській системі, у податковій службі, прокуратурі, судах, органах внутрішніх справ, атестованими працівниками служби безпеки України, головними бухгалтерами, фінансистами.

КОР.: Якщо у вас платне навчання, Михайле Івановичу, то чи зник протекціонізм під час прийому до інституту, складання іспитів?
М.МАНИЛІЧ: Справді, протекціонізм – хронічна хвороба нашої освіти. На щастя, у нас немає підстав для цього явища, адже студенти заплатили за навчання згідно з контрактом. Під час вступних іспитів діє один критерій – рівень підготовки абітурієнта. Стосовно протекціонізму, можу сказати, у нас спрацьовує тільки один вид протекції: направлення на навчання обласним управлінням освіти дітей-сиріт.

КОР.: Мабуть, не так просто працювати в умовах конкуренції. Адже в області готують спеціалістів 9 вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації?
М.МАНИЛІЧ: Конкуренція – не найгірша штука в житті. Вона змушує працювати якісніше і продуктивніше. На перших порах мої конкуренти були проти створення вищого навчального зак­ладу і відповідно “допомагали”, щоби цього не сталося. Та це тільки сприяло тому, що я розумів: не треба зупинятися, треба працювати далі. Це було непросто, але цікаво. Загалом, голов­ну оцінку діяльності кожного навчального закладу дають не конкуренти і навіть не Міністерство освіти, а батьки і студенти, котрі добре знають, де краще навчають. Мені приємно, що біль­шість батьків, у яких хтось уже навчається у фінансово-юридич­ному інституті, присилають до нас інших своїх дітей і родичів. У нас трапляються і такі факти, коли поруч з двома дітьми на заочному відділенні вчаться й батьки.

КОР.: Дякую.

Також варто переглянути:

• Мирослав Данищук. Масикевич О. Начерки до біографії Ореста Масикевича. (0)