Буковинський журнал

[Буковинський журнал 1’2003]

Клим Ганкевич. Його в енциклопедіях називають українсь­ким, галицько-українським і навіть польським філологом [8, с.159], філософом і педагогом. Показово те, що про нього пишуть не лише енциклопедії з українознавства, видані за кор­доном або й перевидані в Україні сучасній. “Русская энциклопедия”, що виходила в Санкт-Петербурзі, називає К.Ганкевича учителем в Галіції (1868-1886) (роки видання і кількість томів не значаться, хоча з того, що вказується лише рік народження Ганкевича – 1842, можемо вважати, що цитований п’ятий том вийшов за його життя). “Українська радянська енциклопедія” (т.2), яка могла б і не повідомити про філософа-ідеаліста, який виступав проти матеріалізму з позиції старогегельянства і “основне завдання філософії вбачав у примиренні науки з релігією, розуму з вірою, в об’єднанні її” [11, с.478], усе ж називає його праці.

Усі довідкові джерела свідчать, що прожив він з 1842 по 1924 рік. Але, як встановила провідний спеціаліст Чернівецького облархіву Марія Никирса, він народився року 1843. За її дослідженням подаємо і відсутні в усіх довідниках день і місце народження Климентія: 2 вересня, село Несласов. Дата смерті, як з’ясувалося, теж потребує уточнення, бо “Енциклопедія українознавства” за редакцією В.Кубійовича вказує рік 1925 [3, с.354].

Клим Ганкевич усе життя служив науці думки і слова – як викладач української мови і літератури, письменник, мовознавець, етимолог, етнограф, автор теоретичних і методичних праць з філософії, перекладач, співробітник кількох періодичних видань Галичини (наприклад, був редактором клерикального часопису “Мир” у Львові) й Буковини, входив до складу колегії для видання шкільних підручників і укладання номенклатури. Називаючи п’ять його праць з філософії, писаних німецькою мовою, Д.Чижевський зауважує: “Його спроби дати характеристику слов’янської філософії, на жаль, неглибоко сягають, і фактичний матеріал є почасти хибний. Та все ж він дав трохи чи не перші спроби характеристики слов’янської філософічної думки на широкій основі. Викладу власного філософіч­ного світогляду він не дав” [13, с.212-213].

Але І.Іваньо у своїй оцінці світогляду та естетичних поглядів К.Ганкевича усе ж побачив у його працях позицію автора: “Проблеми естетики висвітлюються в його статтях “Про фантазію в житті та мистецтві”, “Реалізм в літературі та мистецтві і його межі управління”, “Літературні і філософські фрагменти”, надруковані в газеті “Новий галичанин” у 1899-1900 рр. В них естетичні проблеми трактуються в основному в гегельянському дусі відповідно до літературних традицій Захід­ної України. Погляди Ганкевича були спрямовані проти революційно-демократичної естетики і їх не раз справедливо критикували діячі прогресивного напрямку. К.Ганкевич, як і О.Огоновський, висував на перший план значення формальних критеріїв, прагнучи застосувати принципи “естетичної критики”, що не заважало ні Огоновському, ні Ганкевичу захищати клерикально-націоналістичну позицію” [5, с.183] (переклад наш. – Н.Б.). “Українська загальна енциклопедія” за редакцією І.Раковського називає його як автора першого підручника української філософії і першого українського підручника психології [10, с.725].

Зазначимо, що праці про українську говіркову акцентуацію, народну етимологію схвально оцінюють й інші енциклопедичні видання [3, 4]. Хай там ще не було “високої науки”, але то була спроба вибудовування науки мовної системи. В бібліотеці Чернівецького національного університету у фонді професора Є.Козака знаходиться спеціальний відбиток праці К.Ганкевича про наголос у малоруських дієсловах (“Ueber den Accent den Verba im Kleinrussichen”), що була надрукована в ІІ томі “Arhiv fur slavische Philologie”. Праця ілюстрована прикладами з І.Котляревського, Т.Шевченка, Г.Квітки-Основ’яненка і навіть “Чорної Ради” П.Куліша. Є також праця про словонаголос у санскриті, грецькій і руській мовах, у якій автор вислов­лює своє переконання, що порівняльне мовознавство в багатьох історичних і мовних питаннях сягає глибше, ніж матеріаль­на археологія і фізіологічна етнологія.
Клим Ганкевич склав докторат у Відні 1868 року. Працював професором (викладачем) у гімназіях Перемишля і Станіслава (нині Івано-Франківськ), у т.ч. як викладач філософської пропедевтики. Його ім’я історики Буковини називають першим у ряду українців з Галичини, що були визначними діячами українського шкільництва у краї [1, с.293]. З 1873 по 1875 рік викладав українську мову і літературу в першій Чернівецькій ґімназії.

Як пишуть історики [1, с.278], на 1870 рік на Буковині було 116 народних шкіл. Викладали в них по-німецьки, і лише в окремих школах були уроки української (руської) мови, точніше – церковнослов’янської, бо вчителів, які добре знали українську мову (як, наприклад, знав свою румунську мову ґімназійний професор Арон Пумнул, якого події в Європі 1848 р. привели з Відня у Чернівці), не було. Як відомо, у Чернівецькій ґімназії першим учителем української мови був Яків Воробкевич, церковно-релігійний діяч, референт єпископа Є.Гакмана, але він важко захворів у 1857 р. і не зміг довести навчальний рік своїх учнів 8 класу. І все пішло по-старому: вчилися за граматикою Я.Головацького, читанкою Ковальського і за церковнослов’янськими текстами та їх граматикою. С.Смаль-Стоцький констатує, що на відміну від учня-волоха, який навчався в А.Пумнула “історії волоської літератури, читав літописи волось­кі, складав письмові завдання про предмети з історії свого народу, виходив поза вузькі границі Буковини до Молдови і Волощини, зігрівався в любові до своєї народності, запалювався народними ідеалами” [9, с.73], для учня-українця “живу мову, що її приносили учні до школи, натягали в школі на різні учені, церковні та інші копитa; 8 літ науки тою штучною мовою вистачало, щоб учні забули живу мову, навчилися перекручувати її якнайогидніше і щоб нарешті, не будучи здатними щоразу послуговуватися такою мішаниною,.. взялися у практичнім, щоденнім житті до інших живих мов, до мови німецької, волоської або польської” [9, с.73] (мову адаптовано до сучасної. – Н.Б.). Особливо сумні часи були за викладання затятого русофіла Івана Глібовицького, для якого законом не була ні програма, ні національне сумління, не кращими вони були, коли після Ганкевича повернувся в гімназію такий же “затятий”, як і Глібовицький, Северин Білінкевич.

Високу оцінку викладацькій роботі К.Ганкевича в ґімназії дав у своїй праці “Буковинська Русь” Степан Смаль-Стоцький: “За Клима Ганкевича зміняється трохи напрям руської мови… В задачах подибуємо теми з новійшої літератури, як: “Головні естетичні і психологічні моменти в Наталці Полтавці”, “Значення Котляревського в нашій літературі”, “Яке значення мають приповідки і пісні народні”, “Житіє простолюдина за Основ’яненком”, “Характер Гамалії”, “Природноволнистий (?) хід фантазії Шевченка”, “Чому виступ Котляревського складає епоху в нашій літературі”, “Значення Квітки в нашій літературі”, “Характерні ознаки наших ліричних творів”, “Характер поезій Т.Шевченка”… Така наука була здатна розбудити інтерес до сучасного дyхового життя Руси і зігріти серце молодіжи до свого рідного народу, при такій науці – по Глібовицькому – учні мов на світ народилися…” [9, с.83]. У “Літописі” Чернівецької ЗОШ № 1 ім. М.Емінеску, що був виданий до 190-річчя колишньої 1-ї ґімназії (1998 р.), за ґімназійним “Щорічником” 1875 року названо ще такі теми: про діяльність Ярослава Мудрого, історію Києво-Печерської Лаври, “Слово о полку Ігоревім” та ін. Але, на жаль, місце бодай для імені К.Ганкевича між цілою плеядою визначних неруських діячів у цьому “Літописі” не знайшлося.

Отже, Клим Михайлович Ганкевич став першим ґімназійним професором Буковини, який навчав справді української мови. Щоправда, за два роки він встиг навчити небагатьох. Але в тогочасній загальній тенденції до утвердження народовсь­кого напряму в культурних змаганнях в краї з москвофілами це була дуже важлива справа.
Коли в 1875 році в Чернівцях було відкрито німецькомовний університет, а на вимогу демократичних громадських організацій – кафедру слов’янської філології при філософському факультеті, першим викладачем (суплентом) практичного курсу української філології в літньому семестрі став Клим Ганкевич (за архівними документами, у 1875 р. він був призначений на посаду секретаря університету; як секретар університету він значиться і в 1878/79 н.р. [5, с.11]). Його інавгураційна промова “Річ при начатіі преподаваний руской літератури в університеті Черновицком” [6] була видрукована спеціальним виданням, у т.ч. у 1877 р. під назвою “Гостинець з Чернівців” [1, с.777], вона стала початком україністики в цьому університеті. Як зазначає І.Свєнціцький у передмові до упорядкованого ним “Листування українських славістів з Францем Міклошичем”, “з огляду наукових статей із слов’янознавства того часу видно, що єдиними (виділено нами. – Н.Б.) представниками цієї ділянки філології були К.Ганкевич і О.Калужняцький – обидва послідовники Ф.Міклошича” [6, с. ]. Клим Ганкевич читав спеціаль­ні курси “Історії руської словесності (І період) і критичне пояснення пам’яток цього періоду”, “Естетичний аналіз поезій Котляревського і його відношення до сучасної європейської літератури” [див. 14, с.23]. Лекції відбувалися тричі на тиждень і тривали одну годину від 10 жовтня 1875 р. по 29 лютого 1876 р. [14, с.23, 26].

У зимовому семестрі кафедру слов’янської філології очолив О.Калужняцький. Побутує думка, що москвофіли доклали до цієї заміни усіх зусиль, бо, як пише у своєму листі до Ф.Міклошича один із претендентів на посаду Б.Пюрко, “третій кандидат, як кажуть, на пропозицію п.Калужняцького, викреслений із списку кандидатів” [6, с.339]. Є й інше, Франкове, пояснення (і його не варто замовчувати) недовгої праці К.Ганкевича в університеті: “З викладами, одначе, йому не пощастило, бо швидко показалося, що на його докторськім дипломі був сфальшивлений підпис Шляйхера” [12, с.368]. Це твер­дження спростоване усією подальшою долею доктора філософії Клима Ганкевича, якого називають сучасники “високоповаж­ним”, “звісним писателем”, “щирим другом молодежи”. І.Франко і мову творів К.Ганкевича несправедливо називав “москво­фільсь­кою” – Ганкевич справді друкувався у виданнях різної руської мовно-правописної орієнтації (але ж писав і німецькою та польською мовами!), проте він був носій і викладач тогочас­ної української літературної мови. Ось фрагмент з праці “Естетичне значенье и символика барв”, опублікованої (звичайно ж, етимологічним правописом у 1885 р.!) в “Буковинському альманасі” товариства “Союз”: “Природа есть першою и найлучшою учителькою естетичного образованя ока; бо в нhй всюды красота и гармонія, навhть в найбoльшихъ ефектах барвъ, всюды жива и яскрава чистoсть, веселoсть, чувство щастя. Що такій чоловhкъ, котрый для гармонии барвъ въ природh має бoльше змыслу, далеко бoльше красоты въ нhй видить и ю глубше чувствує, якъ другій в тoмь взглядh менше даровитый, не треба доказовати” [2, с.164].

Чи ж не так тоді писали й інші Франкові сучасники?
І.Франко негативно оцінив і наукові праці доктора Ганкевича: “Ще в 1871 р., бувши суплентом гімназіальним у Станіславі, він надрукував по-польськи розвідку “Zycie pisma i system filozoficzny Br. Trentowskiego”. Дві його розвідки і одна рецензія, написані по-німецьки, були надруковані 1877 р. в берлінсь­кім “Arhiv fur slavische Philologie”, а власне: “Ein Beitrag zur Lehre vom Kleinrussichen Accent” і “Uber den Accent der Verba im Kleinrussichen”, обі розвідки дуже невисокої наукової вартості. У “Правді” 1868 р. друкувалася його розвідка “Кілька мислей із філософії”, а 1875 р. від видав у Чернівцях окремою брошурою свою розвідку “Система голосоударения в языках санскритском, греческом и русском, додаток до поровнательного языкословия”, силкуючись, як бачимо, писати чисто російским язиком” [12, с.368]. (Можливо, більше світла пролила б низка статей О.Маковея “Матеріали до історії зносин Галичан з Буковин­цями”, що друкувалися з 1907 року в львівському часописі “Рус­лан”, яких у Чернівцях практично немає).

Окремого розгляду заслуговує участь Климентія Ганкевича в культурно-освітньому русі Буковини ІІ половини ХІХ ст. і зокрема у створенні академічного товариства “Союз”. Ініціативу створення такого товариства у Чернівцях подали (уже 7 жовт­ня 1875 р.) студенти Чернівецького університету, котрі приїхали зі Львова і Відня, де вони вже були членами подібних академічних товариств. Але душею і мозком організаційної роботи став доктор Клим Ганкевич. Досвід такої роботи він мав, адже як член “Руської бесіди” в жовтні 1874 р. був у складі комітету (разом з Окуневським, Михаляком і Кириловичем), який мав підготувати “прошеніє” до краєвого сейму про заснування ниж­чої реальної ґімназії в Кіцмані та чотиривідділової школи народної у Вижниці [9, с.144] (що “прошеніє” було переконливим, свідчить відкриття цих навчальних закладів). Уже 20 жовт­ня 1875 року влада отримала для затвердження статут това­рис­т­­ва, у якому значилося, що “Союз” має на меті об’єднати всіх руських (українських) академіків – студентів і викладачів – місцевого університету для товариського життя, наукового удосконалення, прищеплювати щиро українські почуття в серцях української молоді, підтверджувати любов до всього українського, діяти на користь народу [детальніше див. 1, с.774], задокументувати, як писав В.Сімович, “що Буковина – се не виключ­но волоський край, политий зверха німецькою культурою” [1, с.774]. У своє десятиріччя “Союз” підтверджував у виданому ним “Буковинському альманасі”, що товариство має повагу й від інших слов’янських (з самого початку в товаристві панували слов’янофільські настрої) та неслов’янських національних товариств краю й поза ним, бо, люблячи свій народ, почитає й других, “так само мислячих” (до товариства могли входити не лише українці, і не лише православні з віросповідання). Це товариство (щоправда, то активно, то ледь жевріючи) утрималося на Буковині аж до 1922 року – такими міцними були статутні засади, до яких доклав свого розуму, серця й енергії Клим Ганкевич.

У передмові до альманаху “союзани” писали про свої сподівання на значення цього видання: “Вам, батьки рідні, голуби сиві, най буде він доводом, що не звівся ще рід руський, що є ще молодість руська, не зів’яв ще цвіт надії на ліпшу будучність.
Вам, руські неньки, най припоминає святий обов’язок засівати і плекати почуття народне руське в молоденьких серцях діток ваших, бо що вложить в них свята рука ваша, то залишиться в них до скону, до гробу” [2, с.ХІІ] (мову фрагмента зближено з сучасною – Н.Б.).
Що в сучасній Буковині є кому почути ці слова, мусимо завдячувати нашим учителям народної мови, серед яких – ґімназійний та університетський доктор філософії Климентій Михайлович Ганкевич.

P.S. Висловлюю вдячність людині енциклопедичних знань О.С.Романцеві, науковому бібліотекареві ЧНУ Т.І.Антоновій, провідному спеціалістові облархіву М.Д.Никирсі за надану допомогу в пошукові матеріалів до статті.

Література:

1. Буковина: її минуле і сучасне / Укл. Д.Квітковський, Т.Бриндзан, А.Жуковський. – Париж-Філядельфія-Дітройт, 1956. – 965 с.
2. Буковинскій альманах виданий въ память десятьлhтного существования (1875-1885) общества руских академикoвъ “Союз” в Чернфвцяхъ. Чернфвцh, 1885. – 176 с.
3. Енциклопедія українознавства: У 10-ти т. Словникова частина. Т. І / Гол. ред. В.Кубійович. – Paris-New Jork, 1955. – 400 с.
4. Енциклопедія українознавства: У 10 т. – Т.1 (А – Голов’янко). – Львів, 1993. – 400 с.
5. Иваньо И. Очерк развития эстетической мысли Украины. – М.: Искусство, 1981. – 423 с.
6. Листування українських славістів з Францем Міклошичем / Упор. І.С.Свєнціцький. – К.: Наук. думка, 1993. – 396 с.
7. Літопис школи: до 190-річчя Чернівецької загальноосвітньої школи № 1 ім.М.Емінеску. – Чернівці, 1998. – 16 с.
8. Русская энциклопедия / Под. ред. пр.-доц. С.А.Адріанова, проф. Э.Д.Гримма, засл. проф. А.В.Клосовського и проф. Г.В.Хлопина. – Т.5. – СПб: Русское книжное Товарищество “Дhятель” [т.1. – 1911?].
9. Смаль-Стоцький Ст. Буковинська Русь: Культурно-історичний образок. – Чернівці, 1997 // Зелена Буковина: Еколого-краєзнавчий науковий і науково-
популярний журнал. – 1996. – Ч.3-4, 1997. – Ч.1. – С.20-153.
10. Українська загальна енциклопедія: Книга знання / Під заг. ред. І.Раковського: У 3-ох т. – Львів – Станіслав – Коломия, 1930-1935.
11. Українська радянська енциклопедія: У 12-ти т. – Т.2. – К., 1978.
12. Франко І. Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р. // Франко І. Твори: У 50-ти т. – Т.41. – К.: Наук. думка, 1984. – С.194-471.
13. Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні. – К.: “Обрій”, 1992. – 229 с.
14. Personalstand und Ordnung der offentlichen Vorlesungen an der K.k Franc-Josefs-Universitat zu Czernowitz im Winter-Semestr 1875/76.
15. Personalstand und Ordnung der offentlichen Vorlesungen an der K.k Franc-Josefs-Universitat zu Czernowitz im Winter-Semestr 1878/79.