Буковинський журнал

[Буковинський журнал 1’2003]

Становлення українсько-австрійських відносин розпочалося одразу ж після проголошення незалежності України 24 серп­ня 1991 року. На відміну від багатьох інших західних держав, Авст­рія, не чекаючи референдуму 1 грудня, одразу ж стала розвивати політичні контакти з українським керівництвом. У результаті вже 28 вересня 1991 року в Нью-Йорку міністри закордонних справ України в Австрії А. Зленко і А. Мок підписали Протокол про консульські відносини [ 5, c. 34 ].

24 січня 1992 року були встановлені дипломатичні відносини, і австрійське консульство в Києві перетворене на Посольст­во. У Відні з квітня 1992 року також функціонує Посольство України.
Австрія – єдина країна, яка не робила формального дипломатичного визнання України, оскільки вважала, що факт членст­ва в ООН, ряді спеціалізованих організацій свідчить про міжнародне визнання України з боку світового співтовариства.

Обопільне прагнення розвивати політичний діалог одразу ж отримало підтвердження, коли в лютому 1992 року Україну відвідала представницька делегація на чолі з Віце-канцлером Австрії Е. Бусеком. У свою чергу, у Відні у квітні і червні 1992 року побували з робочими візитами відповідно Віце-прем’єр-міністр О. Слєпічев і Прем’єр-міністр України В. Фокін.

Важливою подією в міжнародному становленні України став приурочений до першої річниці Незалежності й організований за допомогою МЗС Австрії міжнародний діалог-конгрес у рамках авторитетного у світі щорічного Альпбахського форуму.

У 1993 році Україну відвідав Генеральний секретар МЗС Австрії В. Шалленберг, під час перебування якого відбулися політичні консультації між МЗС обох країн. Восени того ж року до Відня приїздив з офіційним візитом Міністр закордонних справ України А. Зленко. Інтереси української економіки в Австрії представляє Торгово-економічна місія Посольства України, а австрійської економіки в нашій країні – Бюро Торгово­го радника Посольства Австрії в Україні, яке почало працювати у Києві з січня 1993 року. Багато проблем у торгово-економічних відносинах між нашими країнами виникають, перш за все, через несприятливий інвестиційний клімат та недосконале економічне законодавство в Україні. Але, незважаючи на тимчасові труднощі, цим відносинам притаманна позитивна динаміка.

З часом у розвитку політичних відносин настав певний спад, відчувалася їх явна стагнація, що значною мірою позначилося і на інших сферах, зокрема, на розбудові договірно-правової бази. Причин було достатньо як з однієї, так і з іншої сторони. Загальним було те, що і Україна і Австрія вирішували ряд важливих для себе проблем внутрішнього і зовнішнього характеру.
Роком зрушення з “мертвої точки”, незважаючи на те, що зараз розвиток двосторонніх відносин перебуває під опосеред­кованим впливом членства Австрії в Європейському Союзі, слід вважати 1995 рік. Стан ейфорії, який спочатку панував в урядових колах Австрії, у зв’язку з вступом до ЄС, породив у них надмірну уяву про спільну політику в рамках ЄС. Це створило для деяких політиків зручний привід, часто безпідставний, виправдовувати свої дії щодо України необхідністю враховувати інтереси Європейського Союзу. Такі настрої були особливо відчутними у першій половині 1995 року.
Покращенню атмосфери у відносинах між Україною й Австрією сприяв вплив відомих якісних змін у міжнародному становищі нашої держави.

Також двостороннім контактам наших країн сприяє і той факт, що Відень є одним із центрів міжнародної політики. У 1979 році він отримав статус третього міста ООН після Нью-Йорка і Женеви. Тут зна­ходяться штаб-квартири таких організа­цій, як ОБСЄ, МАГАТЕ, ЮНІДО, ОПЕК та інших. Крім свого посольства, Україна має в Австрії також представництво при міжнародних організаціях [ 4, c. 21] .
Першою ознакою покращення двосторонніх зв’язків між державами стало вирішення питання про дозвіл на спорудження пам’ятника українцям-жертвам концтабору Ебензеє, який українська сторона, незважаючи на неодноразові звернення до вищих австрійських інстанцій, не могла отримати протягом трьох років. Було докладено багато зусиль, щоби переконати у необхідності змінити такий підхід до цілого народу, який чи не найбільше постраждав у роки минулої війни. Суттєве сприяння було надане Федеральним канцлером Ф. Враніцьким. Вінком зусиль став перший пам’ятник, споруджений незалежною Україною за кордоном.

Як покращення стосунків між державами можна розцінювати сприяння, надане українській стороні з боку віденських влас­тей у питанні відкриття у Відні пам’ятної дошки М. Грушевському, яке відбулося у 1996 році до 130-річниці дня його народ­ження, а також спорудження пам’ятника І. Франку.
1995 рік дав цілком визначену відповідь щодо позиції Австрії у ряді важливих для України міжнародних питань. Це, в першу чергу, стосується перебігу подій, пов’язаних з відомими обставинами вступу України до Ради Європи. Так, з самого початку однозначно підтримував Україну Голова Націонапьної Ради Австрії Х. Фішер. Не останню роль у досягненні позитивного для України результату відіграли керівник австрійської парламентської делегації на ПАРЄ, голова найбільшої у Раді Європи соціал-демократичної фракції П. Шідер і заступник Голови юридичного комітету В. Швіммер.
Позитивні зрушення 1995 року вдалося закріпити в наступному і перевести їх у площину практичних справ.

Важливим для розвитку українсько-австрійських відносин стало перебування у Відні у квітні 1996 року Прем’єр-міністра України Є. Марчука. Прибувши до Австрії з метою участі у міжнародній Конференції “10-річчя Чорнобиля: підсумки наслідків аварії”, голова уряду нашої держави водночас використав візит для проведення переговорів з керівництвом Австрії. Зуст­річі Є. Марчука з Головою Національної Ради Х. Фішером, Федеральним канцлером Ф. Враніцьким, Віце-канцлером, міністром закордонних справ В. Шюсселем, міністром фінансів В.Клімою, міністром навколишнього середовища М. Бартенштайном, перетворились на неофіційний візит.
Позиція Австрії щодо ЧАЕС полягає у її невідкладному закритті. Австрійське керівництво знає і розуміє енергетичні проб­леми України, проте вважає, що альтернативою ЧАЕС має стати не введення нових блоків на інших станціях, а використання альтернативних джерел енергії. Цю точку зору Австрія обстоює в ЄС. Хоча більшість членів організації її не поділяють, однак змінювати свою позицію Австрія не збирається. Такий підхід, проте, не позначається на її ставленні до України.

Першим в історії українсько-австрійських відносин візитом в Україну однієї з вищих австрійських посадових осіб, що належить до керівного “триумвірату” країни, став приїзд Голови Національної Ради Х. Фішера ( 30 травня – 1 червня 1996 р.). Крім поглиблення політичного діалогу, візит мав сприяти налагодженню конкретних міжпарламентських зв’язків. Не в останню чергу завдяки Посольству у травні, напередодні поїздки до Києва, у Парламенті Австрії була створена депутатська група із співпраці з Україною, члени якої супроводжували Х. Фішера і мали змогу встановити прямі контакти з своїми українськими колегами з аналогічної депутатської групи у Верховній Раді.

У замку Ланьцут (Польща, 7-8 червня 1996 р.) та на Економічному саміті країн ЦСЄ у Зальцбурзі (7-9 липня 1996 р.) відбулися зустрічі Президента України Л. Кучми і Федерального президента Австрії Т. Клестіля, які започаткували політичний діалог на найвищому рівні. Підсумки політичного року в ук­раїнсько-австрійських відносинах мав підбити призначений на 22-23 жовтня 1996 року державий візит в Україну Т. Клестіля, який проте було перенесено у зв’язку з хворобою Федерального президента [ 2, c. 10 ].

Відрадним фактом для українсько-австрійських відносин стало довгоочікуване прийняття України до Центрально-Європейської Ініціативи, яке відбулося 1 червня 1996 року у Відні на зустрічі міністрів закордонних справ країн-членів ЦЄІ. Під час зустрічі відбулися переговори міністрів закордонних справ обох країн, де вони обмінялися нотами щодо подальшої чинності 9 радянсько-австрійських угод в українсько-австрійських відносинах.
У рамках саміту глав урядів країн-членів ЦЄІ у листопаді 1996 року у Граці (Австрія) відбулась зустріч і переговори Прем’єр-міністра України П. Лазаренка з Федеральним канцлером Ф. Враніцьким. Міністри закордонних справ Г. Удовенко і В.Шюссель підписали у рамках роботи цього форуму угоди про сприяння і взаємний захист інвестицій та про обмін інформацією і співробітництво в галузі ядерної безпеки і радіаційного захисту [ 3, c. 12 ].
У зв’язку з п’ятою річницею встановлення дипломатичних відносин між Україною і Австрією міністри закордонних справ обмінялися листами, де, зокрема, відзначався високий рівень стану відносин між Україною і Австрією.

Успішно розвивається співробітництво між обома країнами у військовій галузі, започатковане в 1995 році візитом в Україну міністра оборони Австрії В. Фассльабенда. Підписана тоді у Києві Спільна заява про розвиток співробітництва була практично виконана, зокрема в Австрії працює військовий аташе України, а у Києві приступив до виконання своїх обов’язків авст­рійський військовий аташе (це другий аташе в країнах СНД після Росії). Розпочався обмін інформацією і досвідом з питань військової підготовки започатковані контакти і співпраця між деякими управліннями міністерств оборони. Українські офіцери проходять навчання в Австрії. Логічним розвитком цих стосунків став візит у листопаді 1995 року міністра оборони України В. Шмарова і підписання Угоди про співробітництво у військовій галузі, 6-8 травня 1996 року в Австрії перебував з візитом начальник Генерального штабу Збройних Сил України О. Затинайко, а в липні 1996 року; в Україні побував міністр оборони Австрії В. Фассльабенд. В серпні і жовтні 1996 р. обмінялися візитами військові коменданти Відня і Києва.
Одним з основних напрямів розвитку двосторонніх відносин є налагодження взаємовигідних партнерських зв’язків між окремими регіонами обох країн. Співробітництво на цьому рівні дуже динамічне і може реалізувати свої потенційні можливості набагато швидше, ніж міждержавне, оскільки не обмежене багатьма притаманними останньому умовностями.

Зміцненню двосторонніх зв’язків сприяє і розвиток регіонального співро­бітництва, що в свою чергу позитивно впливає на торгово-економічні відноси­ни між країнами. Відбулася серія переговорів Посла України з главами восьми земельних урядів з дев’яти (Штірія, Верхня Австрія, Бургенланд, Тіроль, Нижня Австрія, Відень, Зальцбург, Форарльберг), яка підтвердила зацікавленість керівництва земель у розбудові конкретних зв’язків з українськими регіонами (Львівська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Київ, Полтавська та Автономна Республіка Крим). Укладено Угоду про співробітництво між Івано-Фран­ківською областю і Тіролем, відбулося підписання двох Меморандумів про економічне і соціальне партнерство між м.Велс (Верхня Австрія) і Харківським районом м. Києва та м. Саки (АР Крим). Підписана аналогічна угода між Закарпаттям і Бургенландом. Встановлено партнерські відносини (підписано відповідний меморандум) між Старокиївським районом Києва і 18-м районом Відня, де розташовані відповідно Посольства України та Австрії.

Цікаво, що п’ять з дев’яти австрійських федеральних зе­мель мають партнерські відносини з українськими областями: Івано-Франків­ська – з федеральною землею Тіроль, Закарпатсь­ка – з Бургенландом, Львів­ська – зі Штірією, Чернівецька – з Карінтією, Київ – з Віднем. Активно співпрацюють Одеська область і федеральна земля Нижня Австрія, Запоріжжя та сто­лиця федеральної землі Верхньої Австрії місто Лінц [ 5, с. 35 ].

У червні 1995 року в м. Клагенфурт укладено Протокол про співробітництво між Чернівецькою областю і Федеральною зем­лею Карінтія.

Україна і Австрія, маючи тісні куль­турні, історичні та географічні зв’язки, підтримують і розвивають дружні відносини. Авст­рія і надалі підтримує плідні політичні контакти з Україною. Активні двосторонні контакти між Австрією і Україною створили необ­хідне підґрунтя для розвитку політичних, військових, торгово-економічних і куль­турних відносин.

Література:
1. Австрія. Факти і цифри. – Відень. – Відділ преси при Відомстві федерального Канцлера, 1998. – 212 с.
2. Бестерс Ю. Україна – Австрія: відносини нового часу // Укр. Слово. – 1996. – 10 жовтня. – С. 10.
3. Бжезинський З. Незалежна Україна змінює всю геополітичну карту Європи // Світ про Україну. – № 2. – 20 січня. – С. 12.
4. Литвин В. Зовнішня політика України: 1990-2000 // Віче. – 2001. – № 1. – С. 16 - 46.
5. Мовчан М.. Україна – Австрія: 10 років успішних дипломатичних відносин // Нова політика. – 2001. – № 6. – С. 34 - 35.
6. Політична система Австрії. – К. – Посольство Австрійської Республіки в Україні, 1999. – 84 с.
7. Рудич Ф. Україна – Австрія: політичні структури [Порівняльний аналіз] // Віче. – 1995. – № 10. – С.101-112.
8. Рудич Ф. Україна – Австрія. Рівень парламентаризму, соціального партнерства, демократії // Віче. – 1996. – № 3. – С. 102-119.
9. Система економічного та соціального партнерства в Австрії. – К. – Посольство Республіки Австрія в Україні, 1999. – 90 с.
10. Dachs H. Handbuch des Politischen Systems Цsterreichs. – Wien. – Manzsche Verlags- und Universitдts­ buchhandlung, 1992. – 870 s.